Международные документы. 1972 г. |
|
Конвенція
про охорону всесвітньої культурної і природної
спадщини
(Конвенцію ратифікованоУказом Президії Верховної
Ради N 6673-XI (6673-11) від 04.10.88)
Генеральна конференція Організації Об'єднаних
Націй з питань освіти, науки і культури, що
зібралася в Парижі з 17 жовтня по 21 листопада 1972
року на свою сімнадцяту сесію,
- констатуючи, що культурній і природній спадщині
дедалі більше загрожує руйнування, що
викликається не лише традиційними причинами
пошкодження, а й еволюцією соціального й
економічного життя, яка погіршує їх ще більш
небезпечними шкідливими й руйнівними явищами,
- беручи до уваги, що пошкодження або зникнення
будь-яких зразків культурної цінності чи
природного середовища є згубним збідненням
надбання всіх народів світу,
- беручи до уваги, що охорона цієї спадщини на
національному рівні часто буває недостатньою у
зв'язку з обсягом засобів, яких вона вимагає, і
недостатністю економічних, наукових та
технічних ресурсів країни, на території якої
перебуває цінність, що підлягає захисту,
- нагадуючи, що в Статуті Організації
передбачено, що вона допомагає збереженню
прогресу і поширенню знань, виявляючи турботу
про збереження й охорону загальної спадщини
людства та рекомендуючи заінтересованим народам
укладення відповідних міжнародних конвенцій,
- вважаючи, що існуючі міжнародні конвенції,
рекомендації та резолюції щодо культурних і
природних цінностей свідчать про важливість,
якою є для всіх народів світу збереження
унікальних і незамінних цінностей, незалежно від
того, якому народу вони належать,
- беручи до уваги, що деякі цінності культурної і
природної спадщини становлять значний інтерес,
що вимагає їх збереження як частини всесвітньої
спадщини всього людства,
- беручи до уваги, що у зв'язку з масштабами й
серйозністю нових небезпек, які їм загрожують,
все міжнародне співтовариство має брати участь в
охороні природної і культурної спадщини, надаючи
колективного сприяння, яке, не замінюючи
діяльності заінтересованої держави, на
території якої перебуває цінність, ефективно
доповнить її,
- беручи до уваги, що з цією метою необхідно
прийняти нові договірні положення, що
встановлюють ефективну систему колективної
охорони пам'яток видатного універсального
культурного й природного значення, засновану на
постійній основі відповідно до сучасних
наукових методів,
- вирішивши на своїй шістнадцятій сесії, що це
питання є предметом міжнародної конвенції,
прийняла шістнадцятого листопада 1972 року цю
Конвенцію.
I. Визначення культурної і природної спадщини
Стаття 1
У цій Конвенції під "культурною спадщиною"
розуміються:
- пам'ятки: твори архітектури, монументальної
скульптури й живопису, елементи та структури
археологічного характеру, написи, печери та
групи елементів, які мають видатну універсальну
цінність з точки зору історії, мистецтва чи
науки;
- ансамблі: групи ізольованих чи об'єднаних
будівель, архітектура, єдність чи зв'язок з
пейзажем яких є видатною універсальною цінністю
з точки зору історії, мистецтва чи науки;
- визначні місця: твори людини або спільні
витвори людини й природи, а також зони, включаючи
археологічні визначні місця, що є універсальною
цінністю з точки зору історії, естетики,
етнології чи антропології.
Стаття 2
У цій Конвенції під "природною спадщиною"
розуміються:
- природні пам'ятки, створені фізичними й
біологічними утвореннями або групами таких
утворень, що мають видатну універсальну цінність
з точки зору естетики чи науки;
- геологічні й фізіографічні утворення й суворо
обмежені зони, що є ареалом видів тварин і рослин,
які зазнають загрози й мають видатну
універсальну цінність з точки зору науки чи
збереження;
- природні визначні місця чи суворо обмежені
природні зони, що мають видатну універсальну
цінність з точки зору науки, збереження чи
природної краси.
Стаття 3
Кожній державі - стороні цієї Конвенції
належить визначити й розмежувати різні цінності,
що перебувають на її території і передбачаються
зазначеними вище статтями 1 і 2.
II. Національна охорона та міжнародна охорона
культурної і природної спадщини
Стаття 4
Кожна держава - сторона цієї Конвенції визнає,
що зобов'язання забезпечувати виявлення,
охорону, збереження, популяризацію й передачу
майбутнім поколінням культурної і природної
спадщини, що зазначена у статтях 1 і 2, яка
перебуває на її території, покладається
насамперед на неї. З цією метою вона прагне діяти
як власними зусиллями, максимально
використовуючи наявні ресурси, так і, за
необхідності, використовувати міжнародну
допомогу і співробітництво, якими вона може
користуватися, зокрема, у фінансовому,
художньому, науковому й технічному відношеннях.
Стаття 5
Держави - сторони цієї Конвенції з тим, щоб
забезпечити якомога ефективнішу охорону і
збереження та якомога активнішу популяризацію
культурної і природної спадщини, розміщеної на
її території, прагнуть в умовах, властивих кожній
країні:
а) проводити загальну політику, спрямовану на
надання культурній і природній спадщині певних
функцій у громадському житті та на включення
охорони цієї спадщини до програм загального
планування;
b) створювати, якщо вони ще не створені, на своїй
території одну чи кілька служб з охорони,
збереження й популяризації культурної й
природної спадщини, які мають у своєму
розпорядженні відповідний персонал і засоби, що
дають змогу виконувати покладені на них задання;
с) розвивати наукові й технічні опрацювання і
дослідження та вдосконалювати методи роботи, які
дають змогу державі усувати небезпеку, що
загрожує її культурній та природній спадщині;
d) вживати відповідних правових,
адміністративних і фінансових заходів щодо
виявлення, охорони, збереження, популяризації й
відновлення цієї спадщини;
е) сприяти створенню чи розвитку національних
або регіональних центрів підготовки в галузі
охорони, збереження й популяризації культурної й
природної спадщини, а також заохочувати наукові
дослідження в цій галузі.
Стаття 6
1. Повністю поважаючи суверенітет держав, на
території яких перебуває культурна і природна
спадщина, визначена в статтях 1 і 2, і не
торкаючись прав, передбачених національним
законодавством щодо зазначеної спадщини,
держави - сторони цієї Конвенції визнають, що
вона є загальною спадщиною, для охорони якої все
міжнародне співтовариство зобов'язане
співробітничати.
2. Держави-сторони зобов'язуються згідно з
положеннями цієї Конвенції сприяти визнанню,
охороні, збереженню й популяризації культурної й
природної спадщини, зазначеної в пунктах 2 і 4
статті 11, якщо цього попросять держави, на
території яких вона розміщена.
3. Кожна держава - сторона цієї Конвенції
зобов'язується не вдаватися до будь-яких
навмисних дій, що могли б завдати прямо чи
посередньо шкоди культурній і природній
спадщині, зазначеній у статтях 1 і 2, яка розміщена
на території інших держав - сторін цієї
Конвенції.
Стаття 7
У цій Конвенції під міжнародною охороною
всесвітньої культурної і природної спадщини
розуміється створення системи міжнародного
співробітництва і допомоги для надання державам
- сторонам Конвенції допомоги в зусиллях,
спрямованих на збереження й виявлення цієї
спадщини.
III. Міжурядовий комітет з охорони всесвітньої
культурної і природної спадщини
Стаття 8
1. При Організації Об'єднаних Націй з питань
освіти, науки і культури засновується
Міжурядовий комітет з охорони визначної
культурної і природної спадщини загального
значення, що називається "Комітет всесвітньої
спадщини". Він складається з 15 держав - сторін
Конвенції, які обираються державами - сторонами
Конвенції, котрі збираються на Генеральну
асамблею під час чергових сесій Генеральної
конференції ЮНЕСКО. Кількість держав, що входять
до складу Комітету, буде доведена до 21, починаючи
з чергової сесії Генеральної конференції, яка
буде проведена після набуття чинності цією
Конвенцією не менш як для 40 держав.
2. Вибори членів Комітету мають забезпечувати
справедливе представництво різних районів і
культур світу.
3. На засіданнях Комітету можуть бути присутні з
дорадчим голосом по одному представникові від
Міжнародного дослідного центру збереження і
реставрації культурних цінностей (Римський
центр), Міжнародної ради з охорони природи і
природних багатств (МРОП), до яких можуть
приєднатися на прохання держав - сторін
Конвенції представники інших міжурядових і
неурядових організацій, що мають аналогічні
цілі.
Стаття 9
1. Держави - члени Комітету всесвітньої спадщини
здійснюють свої повноваження, починаючи з кінця
чергової сесії Генеральної конференції, на якій
вони були обрані, до кінця її третьої наступної
чергової сесії.
2. Повноваження однієї третини членів,
призначених під час перших виборів, закінчуються
в кінці першої чергової сесії Генеральної
конференції, що відбувається після тієї, на якій
вони були обрані, а повноваження другої третини
членів, призначених у той же час, закінчуються в
кінці другої чергової сесії Генеральної
конференції, що відбувається після тієї, на якій
вони були обрані. Прізвища цих членів Комітету
визначаються головою Генеральної конференції
шляхом жеребкування після перших виборів.
3. Держави - члени Комітету добирають своїми
представниками компетентних осіб у галузі
культурної і природної спадщини.
Стаття 10
1. Комітет всесвітньої спадщини приймає свої
правила процедури.
2. Комітет може в будь-який час запрошувати на
свої засідання громадські чи приватні
організації, а також приватних осіб для
консультацій з окремих питань.
3. Комітет може створювати консультативні
органи, які він вважає за необхідні для виконання
своїх завдань.
Стаття 11
1. Кожна держава - сторона цієї Конвенції подає,
за можливості, Комітету всесвітньої спадщини
перелік цінностей культурної і природної
спадщини, що розміщені на її території і можуть
бути включені у список, передбачений у пункті 2
цієї статті. Цей перелік, який не можна вважати
вичерпним, має містити документацію щодо
місцеперебування даних цінностей та інтересу, що
вони собою являють.
2. На підставі переліків, що подаються державами
згідно з пунктом 1, Комітет складає, поновлює і
публікує список цінностей культурної і
природної спадщини (під назвою "Список
всесвітньої спадщини"), як вони визначені у
статтях 1 і 2 цієї Конвенції, які, на його думку,
мають видатну універсальну цінність відповідно
до встановлених критеріїв. Оновлений список
розсилається не рідше ніж один раз на два роки.
3. Внесення цінностей до списку всесвітньої
спадщини не може бути проведене без згоди
заінтересованої держави. Включення цінності,
розміщеної на території, суверенітет чи
юрисдикція якої оспорюється кількома державами,
жодним чином не впливає на права сторін, що
спорять.
4. Комітет складає, оновлює й публікує, коли
цього вимагають обставини, список цінностей, що
фігурують у списку всесвітньої спадщини, для
врятування яких вимагаються значні роботи і щодо
яких у рамках цієї Конвенції держава просила
допомоги (під назвою "Список всесвітньої
спадщини, що перебуває під загрозою"). У цьому
списку зазначається приблизна вартість
операцій. До цього списку можуть бути внесені
тільки цінності культурної і природної спадщини,
яким загрожують серйозні й конкретні небезпеки,
як, наприклад, загроза зникнення внаслідок
прогресуючого руйнування, проекти проведення
великих громадських чи приватних робіт, швидкий
розвиток міст і туризму, руйнування у зв'язку зі
змінами призначення або права власності на
землю, серйозні пошкодження внаслідок
невстановленої причини, занедбаність з
яких-небудь причин, стихійне лихо і катаклізми,
небезпека збройних конфліктів, великі пожежі,
землетруси, зсуви, вулканічні вибухи, зміни рівня
води, повені, припливи. У разі надзвичайних
обставин Комітет може в будь-який час внести до
списку всесвітньої спадщини, що перебуває під
загрозою, нову цінність і негайно повідомити про
це.
5. Комітет визначає критерії, на підставі яких
цінність культурної чи природної спадщини може
бути включена до обох списків, передбачених у
пунктах 2 і 4 цієї статті.
6. До того як прийняти остаточне рішення про
невключення цінності до одного із двох списків,
згаданих у пунктах 2 і 4 цієї статті, Комітет
консультується з державами-сторонами, на
території яких розміщена вищезгадана цінність
культурної чи природної спадщини.
7. Комітет, за домоленістю із заінтересованими
державами, координує й заохочує проведення
вивчення й досліджень, необхідних для складання
списків, зазначених у пунктах 2 і 4 цієї статті.
Стаття 12
Той факт, що якась цінність культурної чи
природної спадщини не була включена до одного з
двох списків, зазначених у пунктах 2 і 4 статті 11,
жодною мірою не означає, що вона не має видатної
універсальної цінності чи інших цілей, крім тих,
які є наслідком включення їх до цих списків.
Стаття 13
1. Комітет всесвітньої спадщини отримує та
вивчає заявки про надання міжнародної допомоги,
подані державами - сторонами Конвенції щодо
культурної і природної спадщини, розміщеної на
їхній території, які включені або можуть бути
включені до списків, згаданих у пунктах 2 і 4
статті 11. Предметом заявок може бути охорона,
збереження, популяризація чи відновлення цих
цінностей.
2. Заявки про міжнародну допомогу відповідно до
пункту 1 цієї статті можуть стосуватися
виявлення культурної і природної спадщини,
визначеної у статтях 1 і 2 в тому разі, коли
попередні дослідження показали, що це буде
виправданим.
3. Комітет приймає рішення щодо цих заявок,
визначає, за необхідності, характер і обсяг своєї
допомоги та дозволяє укладання від свого імені
необхідних угод із заінтересованим урядом.
4. Комітет встановлює порядок черговості для
своїх операцій. Він робить це, беручи до уваги
важливість для всесвітньої культурної і
природної спадщини, що підлягає захисту,
необхідності забезпечити міжнародну охорону
найбільш представницьких цінностей природи,
генія й історії народів світу на терміновість
робіт, які необхідно провести, резерв ресурсів
держав, на території яких розміщені ці цінності,
і, зокрема, ступінь, в якому вони могли б
забезпечити схоронність цих цінностей своїми
засобами.
5. Комітет складає, оновлює й розповсюджує
список цінностей для надання міжнародної
допомоги.
6. Комітет приймає рішення про використання
засобів фонду, створеного згідно зі статтею 15
цієї Конвенції. Він вишукує способи для
поповнення цих засобів і вживає у зв'язку з цим
усіх необхідних заходів.
7. Комітет співробітничає з міжнародними й
національними, урядовими й неурядовими
організаціями, що додержуються цілей,
аналогічних цілям цієї Конвенції. З метою
виконання своїх програм і проектів, Комітет може,
зокрема, вдаватися до допомоги Міжнародного
дослідного Центру збереження і реставрації
культурних цінностей (Римський центр),
Міжнародної ради з охорони природи і природних
багатств (МРОП), а також державних і приватних
органів і приватних осіб.
8. Рішення Комітету приймаються більшістю у дві
третини присутніх і голосуючих членів. Кворум
становить більшість членів Комітету.
Стаття 14
1. Комітету всесвітньої спадщини допомагає
Секретаріат, що його призначає Генеральний
директор ЮНЕСКО.
2. Генеральний директор, користуючись послугами
Міжнародного дослідного центру збереження і
реставрації культурних цінностей (Римський
центр), Міжнародної ради з охорони пам'яток та
історичних місць (ІКОМОС), Міжнародної ради з
охорони природи і природних багатств (МРОП) у
галузях їхньої компетенції та їхніх відповідних
можливостей, готує документацію Комітету,
порядок денний його засідань та забезпечує
виконання його рішень.
IV. Фонд охорони всесвітньої культурної і
природної спадщини
Стаття 15
1. Цим засновується Фонд охорони всесвітньої
культурної і природної спадщини, що має видатну
універсальну цінність і називається Фондом
всесвітньої спадщини.
2. Цей Фонд згідно з відповідними статтями
Положення про фінанси ЮНЕСКО є цільовим фондом.
3. Засоби Фонду становлять:
а) добровільні й обов'язкові внески держав -
сторін цієї Конвенції;
b) вклади, дари й заповідальні суми, що можуть бути
зроблені:
і) іншими державами;
іі) ЮНЕСКО та іншими організаціями системи
Організації Об'єднаних Націй, зокрема Програмою
розвитку ООН та іншими міжурядовими
організаціями;
ііі) державними й приватними органами та
фізичними особами;
с) проценти з сум, позичених Фондом;
d) сума зборів і надходжень від заходів,
організованих на користь Міжнародного фонду, а
також
е) будь-які інші ресурси, затверджені відповідно
до положення про Фонд, розробленого Комітетом
всесвітньої спадщини.
4. Внески у Фонд та інші форми допомоги, що
надається Комітетові, можуть використовуватися
тільки в цілях, визначених Комітетом. Комітет
може приймати внески, призначені лише для певної
програми чи конкретного проекту, за умови, що
Комітет ухвалить рішення про виконання цієї
програми чи проекту. Внески у Фонд не
супроводжуються жодними політичними умовами.
Стаття 16
1. Без шкоди будь-якому добровільному
додатковому внеску держави-сторони цієї
Конвенції зобов'язуються сплачувати регулярно
раз на два роки у Фонд всесвітньої спадщини
внески, сума яких, що становить однаковий
відсоток для всіх держав, буде визначатися
Генеральною асамблеєю держав - сторін Конвенції,
що збираються на сесію Генеральної конференції
ЮНЕСКО. Прийняття цього рішення вимагає
більшості голосів присутніх і голосуючих
держав-сторін, які не зробили заяви, передбаченої
у пункті 2 цієї статті. Внесок держав - сторін
Конвенції у жодному разі не може перевищувати
одного відсотка їхнього внеску до звичайного
бюджету ЮНЕСКО.
2. Однак, як це передбачено у статті 31 чи 32 цієї
Конвенції, кожна держава може в момент здачі
своїх ратифікаційних грамот, актів про прийняття
або приєднання заявити, що вона не буде зв'язана
положеннями пункту 1 цієї статті.
3. Держава - сторона Конвенції, що зробила заяву,
передбачену в пункті 2 цієї статті, може в
будь-який час зняти згадану вище заяву шляхом
повідомлення Генерального директора ЮНЕСКО.
Однак зняття заяви буде мати вплив на
обов'язковий внесок цієї держави тільки з дня
чергової Генеральної асамблеї держав-сторін.
4. Щоб Комітет зміг ефективно планувати свою
діяльність, внески держав - сторін цієї
Конвенції, що зробили заяви, передбачені в пункті
2 цієї статті, повинні надходити на регулярній
основі принаймні раз на два роки й не повинні
бути меншим за суми внесків, що мають вноситися в
тому разі, якби вони були зв'язані положеннями
пункту 1 цієї статті.
5. Будь-яка держава - сторона Конвенції, що має
заборгованість по своїх обов'язкових чи
добровільних внесках за поточний рік і
календарний рік, що безпосередньо передує йому,
не може бути обрана до комітету Фонду
всесвітньої спадщини; дане положення не
застосовується в ході перших виборів.
Повноваження такої держави, що є членом Комітету,
закінчуються в момент виборів, передбачених у
пункті 1 статті 8 цієї Конвенції.
Стаття 17
Держави - сторони цієї Конвенції сприяють
створенню державних чи приватних фондів або
асоціацій, що мають на меті заохочення
пожертвувань для охорони культурної і природної
спадщини відповідно до положень статей 1 і 2
Конвенції.
Стаття 18
Держави - сторони цієї Конвенції надають
допомогу організованим під егідою ЮНЕСКО
міжнародним компаніям збирання коштів для Фонду
всесвітньої спадщини. Вони сприяють збиранню
коштів для цих заходів, що проводяться
організаціями, зазначеними в пункті 3 статті 15.
V. Умови і форми надання міжнародної допомоги
Стаття 19
Будь-яка держава - сторона цієї Конвенції може
звертатися з проханням про надання міжнародної
допомоги на користь цінностей культурної чи
природної спадщини, що мають видатну
універсальну цінність і розміщені на її
території. Вона повинна подавати разом зі своєю
заявкою інформацію й документацію, передбачені у
статті 21, які вона має у своєму розпорядженні і
які необхідні Комітету для прийняття рішень.
Стаття 20
Міжнародна допомога згідно з цією Конвенцією
може надаватися лише для цінностей культурної і
природної спадщини, які Комітет всесвітньої
спадщини вирішив чи вирішує включити в один із
списків, зазначених у пунктах 2 і 4 статті 11,
згідно з пунктом 2 статті 13, пунктом "с"
статті 22 та статтею 23.
Стаття 21
1. Комітет всесвітньої спадщини визначає
процедуру розгляду заявок про надання Фондом
міжнародної допомоги, яку він покликаний
надавати, та зазначає, зокрема, елементи, які
мають міститися в заявці: опис передбачуваної
діяльності, необхідних робіт, їх приблизна
вартість та виклад причин, через які ресурси
держави, що звертається із заявкою, не дають їй
змоги повністю зробити необхідні витрати. Заявки
мають щоразу, коли це можливо, підкріплюватися
висновком експертів.
2. Заявки про допомогу, подані у зв'язку з
катастрофами і стихійними лихами, через
терміновість робіт, які, можливо, необхідно буде
провести, Комітет повинен розглядати в першу
чергу; у розпорядженні Комітету має бути
резервний фонд, призначений для подібних
випадків.
3. Перед прийняттям рішення Комітет може
провести дослідження чи консультації, які він
вважатиме за необхідне.
Стаття 22
Допомога, що надається Комітетом всесвітньої
спадщини, може мати такі форми:
а) дослідження художніх, наукових і технічних
проблем, що їх ставить охорона, збереження,
відновлення й популяризація культурної і
природної спадщини так, як її визначено в пунктах
2 і 4 статті 11 цієї Конвенції;
b) направлення експертів, техніків і
кваліфікованих робітників для забезпечення
задовільного виконання затвердженого проекту;
с) підготовка спеціалістів усіх рівнів у галузі
виявлення, охорони, збереження, відновлення й
популяризації культурної і природної спадщини;
d) надання обладнання, якого заінтересована
держава не має і позбавлена змоги його придбати;
е) надання позик з низьким відсотком або без
відсотка, що можуть сплачуватися на
довгостроковій основі;
f) надання у надзвичайних і спеціально
мотивованих випадках безплатних субсидій.
Стаття 23
Комітет всесвітньої спадщини може також
надавати міжнародну допомогу національним і
регіональним центрам підготовки спеціалістів
усіх рівнів у галузі виявлення, охорони,
збереження, відновлення й популяризації
культурної і природної спадщини.
Стаття 24
Наданню звичайної допомоги мають передувати
ретельні наукові, економічні й технічні
дослідження. В цих дослідженнях необхідно
використовувати найпередовіші методи охорони,
збереження, відновлення і популяризації
культурної і природної спадщини. В дослідженнях
мають також визначатися шляхи, що дають змогу
раціонально використовувати наявні ресурси
заінтересованої держави.
Стаття 25
У принципі фінансування необхідних робіт має
лише частково покладатися на міжнародне
співтовариство. Держава, що користується
міжнародною допомогою, надає значну частину
коштів, які виділяються для кожної програми чи
проекту, за винятком тих випадків, коли її
фінансовий стан не дозволяє цього.
Стаття 26
Комітет всесвітньої спадщини і держава, що
одержує допомогу, визначають в укладених ними
угодах умови, на яких мають здійснюватися
програми чи проекти, що є предметом міжнародної
допомоги згідно з цією Конвенцією. Державі, що
користується цією міжнародною допомогою,
належить на умовах, визначених в угоді,
продовжувати охороняти, зберігати й
популяризувати цінності, що підлягають
збереженню.
VI. Просвітні програми
Стаття 27
1. Держави-сторони цієї Конвенції прагнуть,
застосовуючи всі відповідні засоби, і зокрема
просвітні й інформаційні програми, зміцнювати
повагу і прихильність своїх народів до
культурної та природної спадщини, визначеної у
статтях 1 і 2 Конвенції.
2. Вони зобов'язуються широко інформувати
громадськість про небезпеку, що загрожує цій
спадщині, а також про заходи, що вживаються на
виконання цієї Конвенції.
Стаття 28
Держави - сторони цієї Конвенції, що одержують
міжнародну допомогу згідно з цією Конвенцією,
вживають відповідних заходів з метою
ознайомлення з важливістю й роллю спадщини.
VII. Доповіді
Стаття 29
1. Держави - сторони цієї Конвенції повідомляють
у доповідях, які вони подають Генеральній
конференції ЮНЕСКО за установленими нею
строками і формою, про законодавчі й
регламентуючі положення та інші заходи, вжиті
ними з метою виконання цієї Конвенції, а також
подають відомості про досвід, накопичений ними в
цій галузі.
2. Ці доповіді доводяться до відома Комітету
всесвітньої спадщини.
3. Комітет подає кожній черговій сесії
Генеральної конференції ЮНЕСКО доповідь про
свою діяльність.
VIII. Заключні положення
Стаття 30
Ця Конвенція укладена англійською, арабською,
іспанською, російською і французькою мовами,
причому всі п'ять текстів є автентичними.
Стаття 31
1. Ця Конвенція підлягає ратифікації або
прийняттю державами - членами Організації
Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і
культури в порядку, передбаченому їх
конституціями.
2. Ратифікаційні грамоти або акти про прийняття
здаються на зберігання Генеральному директорові
ЮНЕСКО.
Стаття 32
1. До цієї Конвенції може приєднатися будь-яка
держава, що не є членом ЮНЕСКО, яка отримає від
Генеральної конференції ЮНЕСКО запрошення
приєднатися до неї.
2. Приєднання здійснюється шляхом здачі акта
про приєднання на зберігання Генеральному
директорові ЮНЕСКО.
Стаття 33
Ця Конвенція набуває чинності через три місяці
з дня здачі на зберігання двадцятої
ратифікаційної грамоти або акта про прийняття чи
приєднання, але лише щодо тих держав, які здали на
зберігання свої акти про ратифікацію, прийняття
або приєднання в зазначений день чи раніше.
Щодо будь-якої іншої держави Конвенція набуває
чинності через три місяці після того, як вона
здала на зберігання свій акт про ратифікацію,
прийняття або приєднання.
Стаття 34
Держав - сторін цієї Конвенції, що мають
федеративний устрій, стосується таке:
а) відносно положень цієї Конвенції, виконання
яких є предметом законодавчої діяльності
центральної чи федеральної законодавчої влади,
зобов'язання федерального чи центрального уряду
будуть такими самими, що й зобов'язання
держав-сторін, які не є федеративними державами;
b) відносно положень цієї Конвенції, виконання
яких є предметом законодавчої діяльності
кожного із штатів, країн, провінцій, кантонів,
котрі згідно з системою федерації не зобов'язані
вживати законодавчих заходів, належить доводити
зазначені положення до відома компетентних
властей штатів, країн, провінцій і кантонів з
метою їх прийняття.
Стаття 35
1. Кожна держава - сторона цієї Конвенції може
денонсувати дану Конвенцію.
2. Денонсація нотифікується письмовим актом,
який здається Генеральному директорові ЮНЕСКО.
3. Денонсація стає чинною через дванадцять
місяців після отримання акта про денонсацію.
Вона жодним чином не змінює фінансових
зобов'язань, узятих на себе денонсуючою державою,
до дати набуття чинності денонсацією.
Стаття 36
Генеральний директор ЮНЕСКО повідомляє
держави - члени Організації, держави, що не є
членами Організації, зазначені у статті 32, а
також Організацію Об'єднаних Націй про здачу на
зберігання всіх актів про ратифікації, прийняття
або приєднання, зазначених у статтях 31 і 32, а
також про денонсації, зазначені у статті 35.
Стаття 37
1. Ця Конвенція може бути переглянута
Генеральною конференцією ЮНЕСКО. Однак її
переглянутий текст буде зобов'язувати лише ті
держави, які стануть сторонами переглянутої
Конвенції.
2. У разі, якщо Генеральна конференція прийме
нову Конвенцію в результаті повного або
часткового перегляду цієї Конвенції і якщо в
новій Конвенції не буде інших вказівок, ця
Конвенція буде закрита для ратифікації,
прийняття або приєднання з дня набуття чинності
новою Конвенцією.
Стаття 38
Згідно зі статтею 102 Статуту Організації
Об'єднаних Націй ця Конвенція буде зареєстрована
в Секретаріаті Організації Об'єднаних Націй на
прохання Генерального директора ЮНЕСКО.
Международные документы. 1972 г. |
|
|