Международные документы. 1979 г.

Конвенція
про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі

(Про приєднання України до Конвенції див.Закон N 436/96-ВР від 29.10.96, ВВР, 1996, N 50, ст.278)

Преамбула

Держави - члени Ради Європи та інші держави, що підписали дану Конвенцію;

• вважаючи, що метою Ради Європи є досягнення ще більшої єдності між її членами;
• враховуючи прагнення Ради Європи до співробітництва з іншими державами в галузі охорони природи;
• визнаючи, що дика флора та фауна є природною спадщиною вічних естетичної, наукової, культурної, рекреаційної та екологічної цінностей, які необхідно зберегти і передати наступним поколінням;
• визначаючи важливу роль, яку відіграють флора та фауна у збереженні біологічної рівноваги;
• враховуючи, що численні види флори та фауни зазнають серйозного виснаження і що деяким з них загрожує зникнення;
• усвідомлюючи, що збереження природного середовища є важливим елементом захисту і охорони дикої флори та фауни;
• визначаючи, що проблема збереження дикої флори та фауни повинна враховуватися урядами в їх національних цілях і програмах і що необхідно розвивати міжнародне співробітництво для захисту, зокрема, мігруючих видів;
• враховуючи численні заклики урядів та міжнародних організацій до спільних дій, в тому числі заклики, що надходять від Конференції Організації Об'єднаних Націй з охорони оточуючого людину середовища 1972 року та Консультативної Асамблеї Ради Європи;
• прагнучи, особливо в галузі збереження тваринного світу, дотримуватися рекомендацій резолюції N 2 другої Європейської конференції Міністрів у справах охорони навколишнього середовища,

згодились на нижченаведене.

Розділ I
Загальні положення

Стаття 1

1. Цілі цієї Конвенції полягають у збереженні дикої флори та фауни в їх природних середовищах існування, особливо тих видів і середовищ існування, збереження яких потребує співробітництва декількох держав, а також сприяння такому співробітництву.

2. Особлива увага приділяється зникаючим та вразливим видам, включаючи зникаючі та вразливі мігруючі види.

Стаття 2

Договірні сторони вживають необхідних заходів для збереження популяцій дикої флори та фауни або їх адаптації на рівні, який відповідає, зокрема, екологічним, науковим та культурним вимогам, враховуючи при цьому економічні та рекреаційні вимоги, а також потреби підвидів, різновидів чи форм, що перебувають під загрозою в певній місцевості.

Стаття 3

1. Кожна з Договірних сторін вживає заходів щодо сприяння виробленню національної політики з метою збереження дикої флори, фауни та природних середовищ існування з приділенням особливої уваги зникаючим та вразливим видам, перш за все ендемічним, та середовищам існування, які перебувають під загрозою у відповідності з положеннями даної Конвенції.

2. Кожна з Договірних сторін зобов'язується в своїй політиці в галузі планування і розвитку та в своїх заходах, у боротьбі з забрудненням враховувати питання збереження дикої флори та фауни.

3. Кожна з Договірних сторін сприяє висвітленню та розповсюдженню загальної інформації про необхідність збереження дикої флори та фауни і їх природних середовищ існування.

Розділ II
Охорона середовищ існування

Стаття 4

1. Кожна з Договірних сторін вживає відповідних і необхідних законодавчих та адміністративних заходів для забезпечення збереження середовищ існування видів дикої флори і фауни, особливо тих, які вказані в Додатках I і II, а також середовищ існування, що перебувають під загрозою.

2. Договірні сторони у своїй політиці в галузі планування розвитку і враховують потреби в плані збереження середовищ, що перебувають під захистом у відповідності з положеннями попереднього пункту, з тим, щоб уникнути будь-якої деградації таких середовищ, або, наскільки це можливо, звести її до мінімуму.

3. Договірні сторони зобов'язуються наділяти особливою увагою охорону середовищ, що мають значення для мігруючих видів, вказаних у Додатках II і III та які відповідно прилягають до міграційних шляхів як місця зимівлі, скупчення, годівлі, виведення потомства чи линяння.

4. Договірні сторони зобов'язуються координувати, в міру необхідності, свої зусилля з метою охорони природних середовищ існування, що згадуються в даній статті, коли такі розташовані в прикордонних областях.

Розділ III
Охорона видів

Стаття 5

Кожна з Договірних сторін вживає відповідних і необхідних законодавчих та адміністративних заходів для забезпечення особливої охорони видів дикої флори, вказаних у Додатку I. Забороняється навмисно зривати, збирати, зрізати чи виривати з землі такі рослини. Кожна з Договірних сторін, при необхідності, забороняє володіння такими видами чи їх продаж.

Стаття 6

Кожна з Договірних сторін вживає відповідних і необхідних законодавчих та адміністративних заходів для забезпечення особливої охорони видів дикої фауни, вказаних у Додатку II. У відношенні до цих видів, зокрема, забороняється:

а) всі форми навмисного відлову та утримання і навмисного вбивства;
б) навмисні збитки місцям виведення потомства, відпочинку чи їх знищення;
с) навмисне порушення спокою дикої фауни, особливо у період виведення і вирощування потомства та зимової сплячки, тою мірою, в якій це порушення має істотне значення щодо цілей даної Конвенції;
д) навмисне знищення або вилучення яєць з середовищ існування диких тварин чи зберігання цих яєць, навіть якщо вони порожні;
е) володіння цими тваринами чи торгівля ними, живими чи мертвими, включаючи чучела тварин і будь-яку частину чи похідні від них, які можна визначити, в тих випадках, коли це допомагає ефективності виконання положень даної статті.

Стаття 7

1. Кожна з Договірних сторін вживає відповідних і необхідних законодавчих та адміністративних заходів забезпечення охорони видів дикої фауни, вказаних в Додатку III.

2. Будь-яка експлуатація видів дикої фауни, вказаних в Додатку III, регулюється з метою забезпечення безпеки популяцій із урахуванням вимог статті 2.

3. До числа передбачених заходів входять:

а) періоди заборони на полювання та/чи інші процедури, що регулюють експлуатацію;
б) тимчасова чи місцева заборона експлуатації, за необхідністю, для відновлення належних чисельностей популяції;
с) регулювання, за необхідністю, продажу, зберігання з метою продажу, транспортування з метою продажу або пропозиції на продаж живих або мертвих диких тварин.

Стаття 8

Стосовно відлову чи вбивства видів дикої фауни, вказаних в Додатку III і у випадках, коли у відповідності до статті 9 до видів, вказаних в Додатку II, застосовуються виключення, Договірні сторони забороняють використання таких невибіркових засобів відлову чи вбивства та використання будь-яких засобів, які здатні призвести до зникнення з певної території або завдати значного клопоту популяціям окремого виду, зокрема, засобів, вказаних в Додатку IV.

Стаття 9

1. Кожна з Договірних сторін може встановити виключення з положень статей 4, 5, 6, 7 і з заборони на використання засобів, згаданих у ст.8, при відсутності будь-якого іншого задовільного рішення й за умови, що таке виключення не буде спричиняти шкоди виживанню відповідних популяцій:

• для охорони флори та фауни;
• для попередження нанесення серйозних збитків посівам, худобі, лісам, рибальству, водним ресурсам та іншим формам власності;
• в інтересах суспільної охорони здоров'я та гігієни, збереження якості повітря та в інших важливих суспільних інтересах;
• з метою наукових досліджень та освіти, відтворення популяцій, відновлення видів та необхідного вирощування;
• дозволити в умовах суворого контролю на відбірковій основі та в обмеженій кількості вилов, утримання, добування, зберігання та інші розумні способи експлуатації деяких видів диких тварин та рослин у невеликих кількостях.

2. Договірні сторони кожні два роки повідомляють Постійному комітету про виключення, що встановлюються у відповідності з попереднім пунктом. У цих повідомленнях необхідно вказувати:

• популяції, на які розповсюджуються виключення, та, коли це практично можливо, кількість відповідних видів;
• дозволені засоби вбивства чи відлову;
• умови ризику та обставини часу й місця, при яких надаються такі виключення;
• органи, уповноважені оголошувати, що такі умови були виконані та приймати рішення стосовно засобів, дозволених для використання, обмежень на них і осіб, яким доручено їх виконання;
• відповідні заходи контролю.

Розділ IV
Спеціальні положення для мігруючих видів

Стаття 10

1. В доповнення до заходів, вказаних у статтях 4, 6, 7 та 8, Договірні сторони зобов'язуються координувати свої зусилля по охороні мігруючих видів, вказаних в Додатках II і III, ареал яких розповсюджується на їх території.

2. Договірні сторони вживають заходів з метою забезпечення того, щоб період заборони на полювання і/або інші процедури, що регулюють експлуатацію, та встановлені в пункті 3а) статті 7, відповідали й належним чином задовольняли вимоги мігруючих видів, вказаних в Додатку III.

Розділ V
Додаткові положення

Стаття 11

1. При здійсненні положень даної Конвенції Договірні сторони зобов'язуються:

а) співпрацювати, коли це доцільно і, зокрема, коли це буде сприяти підвищенню ефективності заходів, що застосовуються у відповідності з іншими статтями даної Конвенції;
б) заохочувати й координувати дослідження, що стосуються цілей даної Конвенції.

2. Кожна з Договірних сторін зобов'язується:

а) заохочувати відновлення природних видів дикої флори та фауни, коли це сприятиме збереженню зникаючих видів, за умови попереднього проведення дослідження із врахуванням досвіду інших Договірних сторін для визначення того, що таке відновлення буде ефективним і прийнятним;
б) суворо контролювати введення не місцевих видів.

3. Кожна з Договірних сторін інформує Постійний комітет про види, які забезпечені повною охороною на її території і не включені в Додатки I і II.

Стаття 12

Договірні сторони, що домовляються, можуть вживати більш суворих заходів для збереження дикої флори й фауни та їх природних середовищ існування, ніж ті, які передбачені цією Конвенцією.

Розділ VI
Постійний комітет

Стаття 13

1. Для цілей цієї Конвенції створюється Постійний комітет.

2. Будь-яка Договірна сторона може бути представлена у Постійному комітеті одним чи кількома делегатами. Кожна делегація має один голос. У рамках своєї компетенції Європейське економічне співтовариство здійснює своє право голосу при наявності кількості голосів, що дорівнює кількості його держав-учасників, які є Договірними сторонами даної Конвенції; Європейське економічне співтовариство не здійснює свого права голосу, коли відповідні держави-учасниці здійснюють свої права, і навпаки.

3. Будь-яка держава-член Ради Європи, яка не є Договірною стороною Конвенції, може бути представлена у Постійному комітеті в ранзі спостерігача.

Постійний комітет може на основі одноголосно прийнятого рішення запросити будь-яку державу, що не є членом Ради Європи та Договірною стороною Конвенції, бути представленою в якості спостерігача на одному з своїх засідань.

Будь-який орган чи установа, які мають технічні можливості у сфері охорони, збереження чи раціонального використання дикої флори й фауни та їх середовищ існування і які належать до однієї з наступних категорій:

а) міжнародні установи чи органи, як урядові так і неурядові, та національні урядові установи чи органи;
б) національні неурядові установи чи органи, які були затверджені з цією метою своєю державою, можуть інформувати Генерального секретаря Ради Європи, не пізніше ніж за три місяці до засідання Комітету про своє бажання бути представленими на цьому засіданні спостерігачами. Вони беруть участь у засіданні, якщо не пізніше ніж за місяць до нього одна третина Договірних сторін не інформує Генерального секретаря про свої заперечення.

4. Постійний комітет скликається Генеральним секретарем Ради Європи. Його перше засідання проводиться протягом одного року з часу вступу Конвенції в силу. Потім він збирається щонайменше один раз у два роки та коли більшість Договірних сторін попросить про це.

5. Більшість Договірних сторін складає кворум для проведення засідання Постійного комітету.

6. У відповідності з положеннями даної Конвенції Постійний комітет встановлює свої власні правила процедури.

Стаття 14

1. Постійний комітет повинен слідкувати за виконанням даної Конвенції.

Він, зокрема, може:

• здійснювати перегляд положень даної Конвенції, включаючи додатки до неї, та вивчати будь-які необхідні зміни;
• вносити рекомендації Договірним сторонам стосовно заходів, які можуть бути прийняті для досягнення цілей даної Конвенції;
• рекомендувати відповідні заходи з метою інформування громадськості щодо діяльності, яка здійснюється в рамках даної Конвенції;
• вносити рекомендації Комітету Міністрів стосовно держав, що не є членами Ради Європи, яких можна запросити приєднатись до даної Конвенції;
• вносити будь-які пропозиції для підвищення ефективності даної Конвенції, включаючи пропозиції про укладання з державами, які не є Договірними сторонами Конвенції, домовленостей, які б сприяли більш ефективному збереженню видів чи груп видів.

2. В цілях здійснення своїх функцій Постійний комітет за власною ініціативою може організувати засідання груп експертів.

Стаття 15

Після кожного засідання Постійний комітет направляє Комітету Міністрів Ради Європи доповідь про свою роботу та про функціонування Конвенції.

Розділ VII
Поправки

Стаття 16

1. Будь-які поправки до статей даної Конвенції, що запропоновані Договірними сторонами чи Комітетом Міністрів, направляються Генеральному секретареві Ради Європи і перепроваджуються ним не менш як за два місяці до засідання Постійного комітету державам-членам Ради Європи, будь-якій державі, що підписала Конвенцію, будь-якій Договірній стороні, будь-якій Державі, запрошеній підписати дану Конвенцію відповідно до положень статті 19 та будь-якій державі, запрошеній приєднатися до неї відповідно до положень статті 20.

2. Будь-яка поправка, запропонована відповідно до положень попереднього пункту, вивчається Постійним комітетом, який:

а) стосовно поправок до статей 1-12 представляє текст, підтриманий більшістю в три чверті голосів, Договірним сторонам для прийняття ними;
б) стосовно поправок до статей 13-24 представляє текст, підтриманий більшістю в три чверті голосів, Комітету Міністрів для затвердження ним. Після його затвердження цей текст перепроваджується Договірним сторонам для прийняття ними.

3. Будь-яка поправка вступає в силу на тридцятий день після того, як всі Договірні сторони інформували Генерального секретаря про її прийняття.

4. Положення пунктів 1, 2а) та 3 даної статті застосовуються при прийнятті нових додатків до даної Конвенції.

Стаття 17

1. Будь-яка поправка до додатків цієї Конвенції, що запропонована однією з Договірних сторін або Комітетом Міністрів, направляється Генеральному секретареві Ради Європи і перепроваджується ним не пізніше як за 2 місяці до засідання Постійного комітету державам-членам Ради Європи, кожній державі, що підписала Конвенцію, кожній Договірній стороні відповідно до положень статті 19 та будь-якій державі, запрошеній приєднатися до неї відповідно до положень статті 20.

2. Будь-яка поправка, запропонована у відповідності з положеннями попереднього пункту, розглядається Постійним комітетом, який може прийняти її більшістю в дві третини голосів Договірних сторін. Прийнятий текст передається Договірним сторонам.

3. Через три місяці після її прийняття Постійним комітетом та за умови, що одна третина Договірних сторін не заявить про заперечення, будь-яка поправка вступає в силу для тих Договірних сторін, які не заявили про заперечення.

Розділ VIII
Урегулювання суперечок

Стаття 18

1. Постійний комітет всіма можливими засобами сприяє дружньому врегулюванню будь-яких суперечок, які можуть виникнути у зв'язку з здійсненням даної Конвенції.

2. Будь-яка суперечка між Договірними сторонами стосовно тлумачення чи застосування даної Конвенції, яка не була урегульована на основі положення попереднього пункту чи шляхом переговорів між відповідними Сторонами, передається за проханням однієї з Сторін в арбітраж, якщо вказані Сторони не домовляться про інше. Кожна Сторона призначає арбітра, а два арбітри призначають третього арбітра. Відповідно до положень пункту 3 цієї статті, якщо одна із Сторін не призначила свого арбітра протягом трьох місяців після позову до арбітражу, він призначається за проханням іншої Сторони Головою Європейського суду з прав людини протягом наступних трьох місяців. Аналогічної процедури дотримуються і у тому випадку, якщо арбітри не можуть вирішити питання про вибір третього арбітра протягом трьох місяців після призначення перших двох арбітрів.

3. У випадку суперечки між двома Договірними сторонами, одна з яких є державою-членом Європейського економічного співтовариства, яке саме є Договірною стороною, інша Договірна сторона звертається з проханням про арбітражний розгляд як до держави-члена, так і до Співтовариства, які спільно, протягом двох місяців після отримання прохання, повідомляють їй про те, чи є держава-член, чи Співтовариство, чи член і Співтовариство спільно Стороною у суперечці.

При відсутності такого повідомлення протягом вказаного проміжку часу держава-член і Співтовариство вважаються одною Стороною в суперечці для цілей застосування положень, що визначають склад і процедуру арбітражу. Те ж саме застосовується і в тому випадку, якщо держава-член і Співтовариство спільно виступають в якості Сторони в суперечці.

4. Арбітраж встановлює власні правила процедури. Його постанови приймаються більшістю голосів. Прийняте ним рішення є остаточним і має обов'язкову силу.

5. Кожна з Сторін, що сперечаються, покриває витрати арбітра, призначеного нею, Сторони порівну ділять витрати третього арбітра, а також трати, пов'язані з арбітражним розглядом.

Розділ IX
Заключні положення

Стаття 19

1. Ця Конвенція відкрита для підписання державами-членами Ради Європи й державами, які не є його членами, але брали участь в її розробці, а також Європейським економічним співтовариством.

До дати вступу Конвенції в силу вона також відкрита для підписання будь-якою іншою державою, запрошеною для цього Комітетом Міністрів.

Конвенція має бути ратифікована, прийнята або затверджена. Документи про ратифікацію, прийняття або затвердження здаються на зберігання Генеральному секретареві Ради Європи.

2. Конвенція вступає в силу у перший день місяця після закінчення тримісячного терміну від дня, коли п'ять держав, у тому числі не менше чотирьох держав-членів Ради Європи дали свою згоду на обов'язкову силу Конвенції у відповідності з положеннями попереднього пункту.

3. У відношенні до будь-якої держави, що підписала Конвенцію чи Європейського економічного співтовариства, які надалі дадуть свою згоду на її обов'язковий характер. Конвенція вступає в силу в перший день місяця після закінчення тримісячного терміну від дня здачі на зберігання документа про ратифікацію, прийняття чи затвердження.

Стаття 20

1. Після вступу в силу цієї Конвенції Комітет Міністрів Ради Європи після консультацій з Договірними сторонами може запросити приєднатися до Конвенції будь-яку державу, що не є членом Ради Європи, яка, будучи запрошеною підписати її у відповідності з положенням статті 19, ще не зробила цього, а також будь-яку іншу державу, що не є членом Ради Європи.

2. Щодо будь-якої держави, що приєдналася до Конвенції, Конвенція вступає в силу в перший день місяця після закінчення тримісячного терміну від дня здачі на зберігання документа про приєднання Генеральному секретареві Ради Європи.

Стаття 21

1. Будь-яка держава в момент підписання або здачі на зберігання свого документа про ратифікацію, прийняття, затвердження чи приєднання може уточнити територію або території, на які поширюється ця Конвенція.

2. Кожна з Договірних сторін при здачі на зберігання свого документа про ратифікацію, прийняття, затвердження чи приєднання або пізніше, може шляхом заяви на ім'я Генерального секретаря Ради Європи поширити сферу застосування даної Конвенції на будь-яку іншу територію, визначену у заяві, за міжнародні стосунки якої вона несе відповідальність або від імені якої вона уповноважена діяти.

3. Будь-яка заява, зроблена у відповідності з попереднім пунктом щодо будь-якої території, згаданої у такій заяві, може бути відкликана шляхом направлення повідомлення Генеральному секретареві. Таке відкликання вступає в силу в перший день місяця після закінчення шестимісячного періоду від дня отримання повідомлення Генеральним секретарем.

Стаття 22

1. Будь-яка держава в момент підписання чи здачі на зберігання свого документа про ратифікацію, прийняття, затвердження чи приєднання може зробити одне або декілька застережень стосовно деяких видів, вказаних в Додатках I-III та/або до деяких видів, згаданих у застереженні або застереженнях, що торкаються певних засобів чи методів вбивства, відлову та інших способів експлуатації, перерахованих у Додатку IV. Ніякі застереження загального характеру не допускаються.

2. Будь-яка Договірна сторона поширює сферу застосування Конвенції на територію, вказану в заяві, передбаченій в пункті 2 статті 21, може зробити одне або кілька застережень щодо цієї території у відповідності з положеннями попереднього пункту.

3. Ніякі інші застереження не допускаються.

4. Будь-яка Договірна сторона, що зробила застереження відповідно до пунктів 1 і 2 цієї статті, може цілком або частково зняти його шляхом повідомлення, направленого Генеральному секретареві Ради Європи. Такий відзив вступає в силу з моменту отримання повідомлення Генеральним секретарем.

Стаття 23

1. Кожна Договірна сторона може в будь-який момент денонсувати дану Конвенцію шляхом повідомлення, направленого Генеральному секретареві Ради Європи.

2. Така денонсація вступає в силу в перший день місяця після закінчення шестимісячного терміну від дня отримання повідомлення Генеральним секретарем.

Стаття 24

Генеральний секретар Ради Європи повідомляє державам-членам Ради Європи будь-якій державі, що підписала Конвенцію, Європейському економічному співтовариству, якщо воно підписало дану Конвенцію, та будь-якій Договірній стороні:

а) про будь-яке підписання;
б) про здачу на зберігання будь-якого документа про ратифікацію, прийняття, затвердження чи приєднання;
в) про будь-яку дату вступу в силу цієї Конвенції згідно із статтями 19 і 20;
г) про будь-яку інформацію, що перепроваджується згідно з положеннями п.3 статті 13;
д) про будь-яке повідомлення, підготовлене на виконання положень статті 15;
е) про будь-які поправки чи будь-який новий Додаток, прийнятий у відповідності з статтями 16 і 17 та про дату вступу в силу даної поправки чи нового Додатку;
є) про будь-яку заяву, зроблену згідно з пунктами 2 і 3 статті 21;
ж) про будь-яке застереження, зроблене відповідно до пунктів 1 і 2 статті 22;
з) про зняття будь-якого застереження, зробленого відповідно до положень пункту 4 статті 22;
и) про будь-яке повідомлення, зроблене у відповідності з положеннями статті 23 та про дату вступу в силу денонсації.

Для засвідчення цього нижчепідписані, належним чином на те уповноважені, підписали дану Конвенцію.

Здійснено в Берні дев'ятнадцятого вересня одна тисяча дев'ятсот сімдесят дев'ятого року англійською та французькою мовами, причому обидва тексти мають однакову силу, в одному екземплярі, який буде зберігатися в архівах Ради Європи.

Генеральний секретар Ради Європи препроводжує завірені копії кожній державі-члену Ради Європи, кожній державі, що підписала Конвенцію, Європейському економічному співтовариству, якщо воно підписало Конвенцію, і будь-якій державі, запрошеній підписати дану Конвенцію чи приєднатися до неї.

Международные документы. 1979 г.